15-12-2009
Копенгагенський саміт по Со2: бідні теж платять
Із-за «передвиборної лихоманки» Україна проігнорувала Копенгагенський саміт, на якому весь світ вирішує питання боротьби з глобальним потепленням. Посилання на те, що в нинішній ситуації нам не до цього, недоречні - адже в столиці Данії обговорюються і перспективи торгівлі парниковими квотами, що дозволяє країні сьогодні привертати фінанси для активізації національних екологічних програм.
Учасникам що проходить в Копенгагені 15-а конференції сторін рамкової конвенції ООН із зміни клімату (7-18 грудня) поки не вдалося подолати основні розбіжності, що перешкоджають досягненню угоди про скорочення викидів парникових газів в атмосферу. За тиждень засідань досягти консенсусу не вдалося ні по одному з основних пунктів порядку денного.
Хто винен і скільки це стоїть
Нагадаємо, що саміт в столиці Данії повинен підготувати базу для укладення нової кліматичної угоди, яка прийде на зміну Киотському в 2012 р. Ключові питання Копенгагенської конференції - визначення цільових орієнтирів по скорочення викидів парникових газів для промислово розвинених країн; аналогічний план для країн, що розвиваються; визначення джерел і об'ємів фінансування допомоги для країн, що розвиваються, а також механізмів надання цій допомозі і технологій.
Країни, що розвиваються, провину за глобальне потеплення покладають на індустріально розвинені країни, вважаючи, що вони повинні узяти на себе основне навантаження, в т.ч., фінансову, за скорочення викидів парникових газів. Більшість з цих країн не оспорюють теза, що брати участь в скороченні викидів повинні всі країни, проте ухиляються від перейняття на себе конкретних кількісних і фінансових зобов'язань по зниженню емісії.
У свою чергу, розвинені країни наполягають, що на країни (зокрема, такі великі, як Китай, Індія, Бразилія), що розвиваються, доводиться велика частина приросту викидів парникових газів. Відповідно, вони також повинні перейняти на себе зобов'язання по скороченню емісії.
Ключовим спірним питанням залишається також визначення точки відліку, на основі якої будуватимуться зобов'язання країн по скороченню викидів.
Ряд держав США і Китаю вимагають, щоб точкою відліку став рівень викидів парникових газів на момент 2005 р. Проте для країн колишнього СРСР, включаючи Україну і Росію, вигідно, щоб зобов'язання базувалися на рівні 1990 р., коли економіка цих країн мала макисмальний рівень емісії.
Київ не відмітив Копенгаген
Нагадаємо, що підписаний в 1997 р. Киотський протокол зобов'язав розвинені країни і країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати сукупний середній рівень викидів 6 типів газів (Co2, Ch4, гидрофторугльоводороди, перфторугльоводороди, N2o, Sf6) на 5,2% в 2008-2012 рр. в порівнянні з 1990 роком.
Цей документ, термін дії якого закінчується в 2012 р. ратифікували більше 160 країн, зокрема України. Для нашої країни підписання Киотського протоколу було вигідне не тільки тому, що фактично нам не потрібно було знижувати викиди (із-за затяжної кризи в економіці їх об'єм і так істотно скоротився), але також із-за можливості «продати свої права на забруднення атмосфери» іншим країнам (про це нижче).
З початку 2000-х років по 2008-й рік Україна знаходилася у фазі стійкого економічного зростання, і по ряду показників промисловості вийшла на рівень 1990 року. Зрозуміло, росли і викиди, більш того, за даними ряду екологічних організацій, вже в 2007 р. Україна входила в «двадцятку» найбільших забруднювачів миру викидами Со2.
Отримана по Киотському протоколу «передих» не дуже ефективно використовувався нашою країною. Українська промисловість залишається одній з найенергоємніших в світі, цей показник в 2-4 рази гірший, ніж у найбільш розвинених країн.
На конференцію до Копенгагена офіційні представники уряду України не приїхали, що не залишилося непоміченими її учасниками. У всьому світі вибори, навіть президентські, вважають за недостатню підставу для ігнорування таких форумів.
Тим більше що наша країна повинна була висловити свою позицію по цілях і термінах скорочення емісії. На урядовому рівні обговорювалося, але не було прийнято пропозиції скоротити викиди на 20% до 2020 р. і 50% до 2050 р. Українські ж екологи вважають це за недостатнє і пропонують інший план - стабілізувати поточні викиди, тобто не перевищувати рівня 2009 року, який означатиме -45% порівняно з 1990.
Увечері - гроші
Велика частина розвинених країн, що беруть участь в переговорах, вже заявила про чисельні зобов'язання по скороченню викидів парникових газів. США і Японія готові понизити свої викиди на 17% з 2005 по 2020 рр., Канада - на 20% за цей же період. Європейський союз до 2020 р. планує понизити викиди на 20% в порівнянні з 1990 р.
Китай готовий скоротити до 2020 р. викиди на 40-45% в порівнянні з рівнем 2005 р., але за умови, що розвинені країни до цього ж року понизять рівень викидів вуглекислого газу на 40% в порівнянні з рівнем 1990 року, що заздалегідь нездійсненно. За підрахунками китайських аналітиків, для КНР досягнення цих показників коштуватиме млрд. додаткових інвестицій.
Індія, яка займає 4-е місце в світі за об'ємом викидів (перші 3 - Китай, США і Росія), взагалі не збирається брати ніяких офіційних зобов'язань.
Росія займає аналогічну українською позицію - країна готова до 2020 р. понизити рівень викидів на 20-25%, але в порівнянні з 1990 р.
Для більшості країн, особливо, що розвиваються, зниження викидів - це тільки фінансове питання. Можна брати на себе будь-які красиві зобов'язання - але як їх реалізувати, не маючи ресурсів? Багато країн вважають, що забезпечити зростання економіки і підвищити рівень життя - цілі не менше, або важливіші, ніж зниження викидів.
На саміті в Копенгагені розглядається декілька варіантів угоди, але самий більший скандал викликав т.з. «Данський текст», де нібито передбачається надання розвиненим країнам має рацію здійснювати удвічі більше викидів парникових газів в атмосферу, чим що розвивається (2,67 т проти 1,44 т). Країни, що розвиваються, поки наполягають на продовженні Киотського протоколу, де основні зобов'язання накладаються на розвинені країни.
Україна поспішає
Що стосується України, то для нас важливо зберегти можливість продажу національних квот на викиди, оскільки країна не має інших джерел фінансування впровадження енергозбережних технологій.
Поки ж усередині країни може розгорітися скандал, пов'язаний з можливим нецільовим витрачанням 250 млн. євро, отриманих від продажу Японії квот на викиди.
Ці гроші мають бути витрачені на впровадження енергозбережних проектів, проте уряд відмовився обнародувати дану інформацію, порахувавши її конфіденційною.
Всього за 2009 р. Україна зобов'язалася продати Японії декілька партій квот загальним об'ємом 30 млн. т ЕУК (одиниць встановленої кількості еквівалента Со2) при середній ціні близько 8 евро/т.
Вже в грудні 2009 р. НАЕІ уклало договір про продаж 3 млн. ЕУК Іспанії, ціна їх не оповістила, проте указується, що метою операції є залучення більше 100 млн. євро для фінансування зниження викидів.
Нагадаємо, що враховуючи великий запас по допустимих викидах, Україна (теоретично) може продати по киотським механізмах більше 400 млн. т екв. Со2, заробивши до 1 млрд. євро (якщо узяти за основу ціну в «японській операції»). Практично ж необхідно поспішати - після 2012 р. даний механізм, швидше за все, буде істотно змінений. У торгівлі квотами вже дуже багато супротивників, які вважають, що Україна і інші країни не мають право торгувати квотами, які був отримані не за рахунок системного впровадження мерів по зменшенню викидів парникових газів, а за рахунок економічного спаду в 1990-х.
Реально у нас є не більше року, щоб реалізувати максимум квот, але головне, разом з цим грошима привернути крупних західних партнерів і сучасні технології для модернізації коммунхоза, химпрома, металургії і вугільній промисловості.
Назад
|
|
|
